IMG_3560-24-08-17-19-14

Український сюр, портвейн і говіркий баян Скрипки

поширити
друкувати

Олег Скрипка і Лесь Подерв’янський зіграли у Києві черговий концерт із циклу «Гуманісти»

Двоє культових персонажів української культури – Лесь Подерв’янський та Олег Скрипка зіграли черговий спільний концерт із циклу “Гуманісти”. Спершу творчий вечір мав відбутися на мистецькому даху клубу “Roof”, але через сильний дощ він перемістився до столичного Будинку кіно. Перед самим концертом, після саундчеку Олег і Лесь пригадали, як розпочинався спільний проект, і з якими спогадами пов’язаний він у кожного з них.

 Олег Скрипка (ОС): Коли я був жовторотим рокенятою і разом із друзями тільки замислювався про рок-музику, п’єси Леся Подерв’янського були надзвичайно популярними і поширювалися на магнітофонних касетах МК-60. Така касета була у мого колеги Юри Здоренка. Вперше ми її послухали у нього на кухні. То був “Гамлет”. Запис був дуже смішним. Ми реготали і валялися на підлозі. На той час ми думали про написання текстів до наших пісень. Щиро зізнаюся, що Лесь дав нам добрячий поштовх у розвитку ВВ. Тоді нам стало зрозуміло – треба співати українською мовою. І це має бути український стьобний сюр. Набагато пізніше, коли я повернувся із Франції, хлопці з об’єднання “Школа вільних мистецтв” запропонували проект – Олег Скрипка і Лесь Подерв’янський. Зізнаюся чесно, мені було трохи лячно погодитися на такий експеримент, оскільки з Лесем я був незнайомим. А він – мій кумир і гуру. Утім, після знайомства виявилося, він душевна і демократична людина. Ми одразу запланували спільний виступ і провели його у Будинку Актора. Свій проект назвали “Гуманісти”. Лесь читав п’єси, я грав на баяні, формула була проста, але водночас робоча й ефективна. Ми зіграли концерт і через деякий час забули про нього. За 10 років знайшовся запис перших «Гуманістів» і ми випустили однойменний вініл. Люди слухали платівку і реагували позитивно. Так за 10 років опісля концерту народився проект “Гуманісти–2”. Наразі ми з Лесем приблизно раз на рік граємо цю програму. Щоразу телефоную йому  і пропоную оновити її, але він каже: “Ні х…,  і так нормально”. Таким чином  майже 10 років програму не змінюємо. Хоча Лесь пише нові твори, а я – нову музику. Втім, “Гуманісти” крізь роки лишаються незмінним.

Лесь Подерв’янський (ЛП):

– “Гуманісти” народжувалися так. Я сидів у майстерні, прийшов до мене Олег і каже: давай щось разом зробимо. Сиділи ми думали, але нічого кращого не вигадали, аніж він буде грати і співати, а я – матюкатися. А потім я гратиму і співатиму і він буде матюкатися. От і все. Так воно і вийшло. Перший раз це було у київському Будинку Актора на Ярославовім Валу. Врешті решт, це вийшло вдало і ми вирішили на цьому зупинитись.

Але потім з’явилися “Гуманісти-2” вже за 10 років…

– Так. Потім це відбулося із великою перервою, але ми вже не міняли програму…

О.С. Одного разу Лесь запросив мене до своєї художньої майстерні, він дійсно розкішний художник. Зайшовши до майстерні, я не побачив картин, але  одразу кинулася у вічі батарея пляшок на газеті. У нас була творча бесіда. Ми випили трішки портвейну, він розказав про свій ультраінтелектуальний живопис. Із цього почалося наше творче спілкування.

– Ви пробували пережартувати Леся?

– Це неможливо. Вважаю що в українському просторі він має унікальне почуття психоделічного гумору. Тому в нашому сценічному тандемі я беру музикою і співом. Натомість у гуморі Лесю нема рівних. Але часом я для власного самоствердження примушую Леся співати. На що він завжди говорить: “У мене нема ні слуху, ні голосу, ні совісті”. Утім, часом Подерв’янський все ж співає. У нього така невимушена сценічна подача, що коли він співає, то оплесків зриває більше, аніж я. Я продовжую вчитися у Леся. Щиро і відверто кажу – він мій вчитель, майстер і гуру.

– Чи міг би Олег Скрипка стати прообразом п’єси Подерв’янського?

– У Леся завжди абстрактні персонажі. Немає Васі Пупкіна, є якийсь Буратіни, Мальвіни, криси і коти, що розмовляють. Може він зробить якийсь гібрид Олега Скрипки із говірким баяном, приміром, це ви його спитайте (переадресовую запитання Л.П.).

Л.П.

– Я не думаю.

– Добре, тоді інше запитання. Чи є в Олега шанс випередити Вас у відчутті гумору і жартах?

– У нього гарне почуття гумору, інакше в нас нічого б не вийшло. Він класно розбирається у музиці і співі, а я не розбираюсь в цьому абсолютно. Тому щодо мене, як музиканта, шансів точно немає жодних. Найгірше, що я роблю в цьому житті, це – співати. Ви почуєте сьогодні, впевнений у цьому.

– Олег кілька разів намагався змінювати Вашу спільну програму, але Ви відмовляєтеся. Із чим це пов’язано?

– Нащо краще змінювати те, що і так вийшло добре. Нічого кращого не вийде, окрім лайна. Це знаєте, як класну японську машину прикрашати різними “фітюльками” із “жигулів”.

– На швидкість не вплине точно…

– Так. Але ще й буде видно, що ви ідіот.

– Як вважаєте, чи існує потреба частіше давати такі концерти по країні, аби люди у регіонах також їх побачили?

– Напевно, так. Але не надто часто. Родзинка наших виступів у тому, що їх мало. Все, чого багато, коштує дешево. А все, чого бракує, дороге.

– Раніше касет із п’єсами Подерв’янського була величезна кількість і всі із задоволенням їх слухали. Де зараз можна придбати Ваші записи? На яких носіях?

– А чорт його знає. Може там же – на Петрівці… Поняття не маю.

– Ви – дивовижна людина. Є знаковою людиною, але жодним чином не просуваєте своє мистецтво. Чому?

– У фейсбуці трохи є. Вважаю, що справжнє мистецтво знаходить дорогу до шанувальників. А все несправжнє і штучне треба піарити, “рухати булками”, щось таке…