Знаний український етномузиколог Філарет Колесса писав, що розквіт ліризму в усному мистецтві – цілковита заслуга жіноцтва: соціальна нерівність породила обмеження любовних стосунків, і незатребувані поклики душі вибухнули у поезії та музиці. Мандрівки селами України 21 століття роблять нас свідками того, що й у пору занепаду автентичних співів хоронительками останніх сплесків чистої лірики залишаються жінки, тепер вже 70-80-літні бабці – слабосилі, але готові підхопитися навіть з ліжка, аби підтягнути улюблену мелодію.

25 років вправ в етномузикології та у вихованні молодих етноспіваків (наші «діти» - молодь Древа, Володаря, Гуртоправців, Серпанка) привели до бажання «підперти плечем» не молоду парость, яка ще зреалізує себе в майбутньому, а ту останню на все село бабцю, яка одна тільки пам’ятає, як «Сів пугач на могилі», де помирав чумак Макар, як «Дубровою татари йшли, собі панєночку вели...». З тим і вийшли на академічну сцену Київської консерваторії у минулорічну Щедрівку – разом із співачками Чернігівщини (фрагменти концерту увійшли до відеофільму про Лабораторію етномузикології НМАУ ім. П. Чайковського. – Київ: НМАУ, 2008)

Гуртуючись навколо «жіночої» ідеї, назви для виступів довго не шукали – позичили її у поліщуків Погориння. Відкричавши напровесні закличок до Володаря – «Прочиняй ворота!..», відігнавши відьом – «Тепер Купайло, а взавтра Йван, Повбирай, чорте, очі відьмам», та наплакавшись над кривавими баладами у жнива – «Ой у лісі йорішина, жона мужа й повісила», поліщучки під осінь ладили весілля, і в гарячий його момент заводили еротичний «Бабський козачок»:

Ой на діда впала біда,

А на бабу нужда,

Дідо бабу туди-сюди,

Бо то його служба…

Ідея групи, польові матеріали, спів, анотації: Ірина Клименко

Польові матеріали, спів, бубен, дизайн: Олена Гончаренко

Спів, балалайка: Олена Романенко

Скрипка: Сергій Охрімчук

Підтримка: Гуртоправці: Євген Романенко, Олександр Бражник, Роман Меліш